Українські вечори.

Не чутно у саду навіть шелесту,
Усе тут завмерло до ранку.
Найдорожчі ви мені, якби ж знали,
Українські вечори.
Річка тече й не тече,
Уся із місячного срібла.
Чути і не чути пісне тебе
В це тихе надвечіря.
Чому ж ти, кохана моя,
Низько голову нахиля?
Важко сказати й не розказати все,
Що на душі в мене.
А світанок вже ближче сія
Так, будь ласкава моя
Не забувай літні і ти
Українські вечори.

(перевод и редактирования мои)

Що жінці потрібно для повного щастя,
Навряд чи мужчинам збагнути це вдасться,
Та все ж, щоб життя вам здавалося раєм,
Сьогодні від щирого серця бажаєм:
Здобутків у праці! Погоди ясної!
Здоров’я міцного й любові палкої!
Дітей дуже чемних і завжди слухняних,
Щоб в школі не мали оцінок поганих,
Свекрух, щоб жили якомога подалі,
А дім обминали всі біди й печалі,
І щоб чоловік не хропів цілу нічку,
Роботу робив, цілував ніжно в щічку.
Обіди у ліжко! І вражень полярних!
І цих…ну…, що звуться на ’’м ’’,- регулярних!
Кохання палючого, як в серіалі,
Не менш як п'ять фільмів - на кожнім каналі!
Сусідів- і знизу, і зверху безшумних,
Романів курортних і вчинків бездумних!
Колготок - із лайкри! Ні дня без обнови!
Щоб був у вас спонсор з грішми і впливовий!
На книжці- побільше грошових заощаджень!
Для чоловіків- дуже довгих відряджень,
Бо користі в хаті з них й так небагато,
То краще їх бачити лише на свята!
Відпусток щороку на Чорному морі,
Тістечка смачненькі – без зайвих калорій.
Щоб завжди стрункими й бадьорими були
І про целюліт ви ніколи не чули.
Аби, як модельки, ви мали фігури
І вас залюбки малювати з натури.
Духів – від Діора! Вбрання від Версаче!
Машин – іномарок, щоб везли на дачі.
Коханців – жагучих, в любові – зразкових,
Щоб був після них завжди настрій святковий!
І аби начальство ваш труд цінувало
Та вас за роботу не раз відзначало.
Платило постійно пристойну зарплату,
Аби вистачало на хліб і на хату.
Й за те що, гаруєте тяжко, мов бджілки,
Хай вам оператор подарує мобілки!
І з євроремонтом квартири придбати,
Щоб можна було в них на конях гасати!
Ну, мабуть, пора вже підводити риску,
Ще зичимо всім вам нормального тиску,
Щоб сонечко ясно світило із неба!
Ну що ще для повного щастя вам треба?
Якщо щось забули, ви нам вибачайте
І подумки самі до всього додайте.

не в бровь, а в глаз...
Сколько павших бойцов полегло вдоль дорог...
Сколько павших бойцов полегло вдоль дорог -
Кто считал, кто считал!..
Сообщается в сводках Информбюро
Лишь про то, сколько враг потерял.
Но не думай, что мы обошлись без потерь -
Просто так, просто так...
Видишь - в поле застыл как подстреленный зверь,
Весь в огне, искалеченный танк!
Где ты, Валя Петров? - что за глупый вопрос:
Ты закрыл своим танком брешь.
Ну а в сводках прочтем: враг потери понес,
Ну а мы - на исходный рубеж.
1965
Владимир Семенович Высоцкий

Україна
Этот стих о войне написал наш земляк, уроженец Сватовщины Мохонько Борис Борисович.
Стих о войне УкраїнаУкраїно! Співуча й красива!
Мало щастя було у житті.
Всі говорять, що дуже вродлива,
Нелегка твоя доля й шляхи.
Не хотіли миритись сусіди,
З тим, що вільною завжди була,
Козаками своїми гордилась
І боролась завжди проти зла.
Чужоземці тебе розпинали,
Волю й віру хотіли згубить.
Все вогнем і мечем здобували,
А тебе не змогли покорить.
Дух свободи по всій Україні
Об'єднався в єдиний пожар,
Стали ворога гнати з країни,
Рух очолив великий Богдан.
Здобули ми у битвах перемогу,
Та нетривалим щастя те було,
За владу гетьмани зчепилися знову,
Назад в неволю знов нас потягло.
Свободи дух пустив коріння,
В майбутніх поколіннях проросло.
Земля дає нам зерно і насіння,
Багатство України щоб росло.
Є хліб і пісня гарна буде,
Співали і співають в нас завжди.
Піснями тебе славлять, Україно,
Де б тільки твої діти не жили.
Співають про рушник, про матір,
Про нашу рідну землю і гаї.
Від теплих кольорів завжди у захваті,
Розходяться пісні у всі краї.
Хотілося б, щоб пісня нас єднала,
Жила в серцях майбутніх поколінь,
Щоб молодь Україну прославляла,
Було лиш світло й відступала тінь.
Я переконаний, що піснею своєю
Ти Україні славу принесеш.
Співатимуть пісні лиш мовою моєю,
Вона співуча і красива теж.
Україно! Тебе я кохаю,
Щиро, ніжно і назавжди.
Краще тебе країни не знаю,
В моїм серці ти будеш завжди!
Я - українець, в цьому моя сила.
Де б я не був - несу твоє ім'я,
Моя єдина ненько - Україна,
Завжди з тобою жити буду я!

Сердце матери

Во мраке грязного подвала
В каком-то дальнем закутке
Старушка тихо умирала,
Зажав конфетку в кулаке.

Все мысли только лишь о сыне:
«Как он, родимый мой, теперь?»
Обиды не было в помине,
За то, что выставил за дверь.

«Он – мой любимый ангелочек!
Ну, как ребенка не простить?
Одна беда. Придет сыночек,
А мне и нечем угостить…»

Россия
Листая старую тетрадь расстрелянного генерала я тщетно силился понять как ты смогла себя отдать на растерзание вандалам
Из мрачной глубины веков ты поднималась исполином твой Петербург мирил врагов высокой доблестью полков в век золотой
Екатерины
Россия Россия
Священной музыкой времен над златоглавою
Москвою струился колокольный звон но даже самый тихий он кому-то не давал покоя
А золотые купола кому-то черный глаз слепили
Ты раздражала силы зла и видно так их доняла что ослепить тебя решили
Россия Россия
Разверзлись с треском небеса и с визгом ринулись оттуда срубая головы церквям и славя нового царя новоявленные иуды
Тебя связали кумачом и опустили на колени сверкнул топор над палачом а приговор тебе прочел кровавый царь великий гений
Россия
Листая старую тетрадь расстрелянного генерала я тщетно силился понять как ты смогла себя отдать на растерзание вандалам
О генеральская тетрадь забытой правды возрожденье как тяжело тебя читать обманутому поколенью
Тальков Игорь — «Россия»

Это плагиат?

Жди меня. Я не вернусь
это выше сил.
Если ранее не смог
значит — не любил.
Но скажи, зачем тогда,
уж который год,
я Всевышнего прошу,
чтоб тебя берег.
Ждёшь меня? Я не вернусь,
не смогу. Прости,
что стояла только грусть
на моем пути.
Может быть
средь белых скал
и святых могил
я найду
кого искал, кто меня любил?
Жди меня. Я - не вернусь!

Думаете, это рабочий вариант знаменитого "Жди меня" Симонова, благодаря которому он из безвестного военкора стал знаменитым? А вот нифига! Автограф этого стихотворения был обнаружен в архиве Анны Ахматовой и принадлежал Николаю Гумилеву, тому самому, которого Константин Симонов так яростно чмырил "врагом Советской власти". Видимо, чтоб не вылезла правда о плагиате.

О Жди меня, и я вернусь - Жди меня. Я не вернусь
http://fantlab.ru/work353064
http://www.gumilev.ru/biography/9/
Николай Гумилёв электронное собрание сочинений

Она пришла из Ниоткуда
И в Никуда ушла.
Она была гонима всюду
И в муках умерла.

Страдания ее души
Не облегчила смерть.
В рай не нашла она пути,
А в ад закрыта дверь.

С тех пор скитается во мгле
Как одинокий зверь.
Но горе всем, тебе и мне
Коль попадемся ей.

Смертельный ужас навсегда
Нам остудит сердца.
Мы все умрем. Она одна
Не обретет конца.

Из сети.

Tous les cris, les S.O.S.

Paroles et Musique: Daniel Balavoine 1985 "Sauver l'Amour"
autres interprètes: Lena Ka, Stephan Eicher

Comme un fou va jeter à la mer
Des bouteilles vides et puis espère
Qu'on pourra lire à travers
S.O.S. écrit avec de l'air
Pour te dire que je me sens seul
Je dessine à l'encre vide
Un désert
Et je cours
Je me raccroche à la vie
Je me saoule avec le bruit
Des corps qui m'entourent
Comme des lianes nouées de tresses
Sans comprendre la détresse
Des mots que j'envoie
Difficile d'appeler au secours
Quand tant de drames nous oppressent
Et les larmes nouées de stress
Etouffent un peu plus les cris d'amour
De ceux qui sont dans la faiblesse
Et dans un dernier espoir
Disparaissent
Et je cours
Je me raccroche à la vie
Je me saoule avec le bruit
Des corps qui m'entourent
Comme des lianes nouées de tresses
Sans comprendre la détresse
Des mots que j'envoie
Tous les cris les S.O.S.
Partent dans les airs
Dans l'eau laissent une trace
Dont les écumes font la beauté
Pris dans leur vaisseau de verre
Les messages luttent
Mais les vagues les ramènent
En pierres d'étoile sur les rochers
Et j'ai ramassé les bouts de verre
J'ai recollé tous les morceaux
Tout était clair comme de l'eau
Contre le passé y a rien à faire
Il faudrait changer les héros
Dans un monde où le plus beau
Reste à faire
Et je cours
Je me raccroche à la vie
Je me saoule avec le bruit
Des corps qui m'entourent
Comme des lianes nouées de tresses
Sans comprendre la détresse
Des mots que j'envoie
Tous les cris les S.O.S.
Partent dans les airs
Dans l'eau laissent une trace
Dont les écumes font la beauté
Pris dans leur vaisseau de verre
Les messages luttent
Mais les vagues les ramènent
En pierres d'étoiles sur les rochers

Тиха украинская ночь.
Прозрачно небо. Звезды блещут.
Своей дремоты превозмочь
Не хочет воздух. Чуть трепещут
Сребристых тополей листы.

Полтава. Пушкин.

Writer(s): David Mcalmont, Craig Mackenzie Armstrong Lyrics powered by

Is there something I should know?
Something you won't tell me?
I can see it in your eyes,
There's nothing left for you to hide, my love.
Is there somewhere we can go?
Somewhere that we could speak?
If there is time, could we still find,
Piece of mind, some kind of love, my love?
But if you stay,
I know I'd throw it all away,
And if you go,
I know I'll find my way back home.
You say I give it all away,
Leave nothing to imagination,
Well it's all I know, although I know,
You don't want everything, my love.
But if you stay,
I know I'd throw it all away,
And if you go,
I know I'd find my way back home.
Stay,
Stay,
If you go,
If you go.
Is there something I should know?
Is there something I should know?
Is there something I should know, my love?

Якось бабі дід сказав:
- Я голодний , як удав
Хочу їсти, хочу пити.
Щось бодяж, бо буду бити.
Баба зразу очконулась,
Підірвалась, наїбнулась,
Через час несе дідулі
Хавчик прямо у каструлі.
Облизався дідуган,
Лисий, чахлий уїбан.
Відкриває казанок –
В казанкові колобок.
- Що це бабо за хуйня,
Я не поняв ніхрена.
Кругле, з носом і вухами,
З рилом, ротом і баньками.
Баба каже:” Це дідок,
Дуже вкусний колобок.
Хавай, падло, не пизди
І скоріше спать іди”
Тільки дід хотів вкусить,
Чує матом хтось пиздить
- Хулі ти розкрив їбло
Чмо поморщене, хуйло.
Дід усрався з переляку,
Вмить закрив свою ротяку.
Колобок бігом стрибнув
І в ліси десь пиздонув.
Котить лісом круглий хер
Тут виходить дикий звєрь
Ой, пробачте, я збрехав –
Зайчик, йобар, прискакав.
Каже: „Падло ти і чмо,
Кругле, печене дєрьмо
Зараз тебе затопчу,
Потім сяду й подрочу”
Колобок немов здурів,
Каже:”Що ти охуїв?
Косоокий уїбан,
Тупорилий, блядь, баран”
Заєць зразу замовчав,
Яйця в жменю тай помчав.
Покотився в будяки,
Погубивши кізяки.
І попиздив наш кругляк
У центр лісу на п’ятак,
Де тусуються тварини
І нема ніде людини.
Котить, чує – щось ричить,
Лізе, кашляє, пиздить.
Глянув – бєшаний вовчара
Шкірить зуби, от сучара.
Каже:”Йобаний ти в рот,
Хлібобулочний урод.
Щас захапаю тебе
І мене це не єбе”
Колобочок не злякався
Посміхнувся, облизався
І почав грузить вовчару
Тупорилу, бля, сучару.
Каже:” Я тебе зарию,
В гроб положу і закрию.
Поняв, сіра ти собако?
Геть, бо виїбу у сраку”
Вовк, облізлая собака,
Затулив руками сраку
І поплентав десь у ліс,
Сіре падло, дикий біс.
Далі валить колобок.
За ліском десь вже гайок,
У гаю пташки співають
І дерева обсирають.
І почув як незабаром
Потянуло перегаром,
Це здоровий медвежара
Нализався, як сучара.
Каже:” Йди, шарко, сюди
Бо отримаєш пизди.
Хватить, круглий, тормозить -
Мені треба закусить”
- Не пішов би ти у сраку,
Косолапий дебіляка?
Отвічає колобок:
„От’їбись, тупий мішок
В мене настрою немає,
І тебе грузить ломає.
Я вже вовка загрузив.
Хоч, тебе шоб попустив?”
Міша каже:” Я поняв,
Я пішов.” – і уїбав.
- Дуже добре, йди Мишко,
Бо напхну кілків в очко.
Далі котиться наш м’яч,
Із муки солодкий квач.
Бачить: Чухає лиса –
На лобкові волоса.
Колобок розкрив їбало,
Щоб було, то шось би встало.
Він і справді здивувався
І в мурашник уїбався,
А лисиця на весь ліс
Голий бацає стриптиз.
Розбудила увесь ліс
Псів, котів, тхорів і кіз
І повівся колобок,
Очі вивалив, втикнув
І до рижої потнув.
А вона його, дибіла,
Ухопила й замочила.
Об’їбала цю хлібину,
Рижа, хитра, блядь, скотина!

Смисл той казочки такий:
Чи старий, чи молодий,
Чи у силі ти мужчина,
Все одно люба дівчина
Може башню задурить.

Что то забыли эту тему.

1.Я никогда не говорил тебе о повести
Дождливой повести на фоне октября
В ней перемешаны и радости и горести
В ней отражается осенняя заря
R:Я никогда не говорил тебе любимая
Но каждый раз пытался нежностью согреть
Нескладной жизни круговерть необьяснимая
И на ветру осенних листьев круговерть
2.Я никогда не говорил,останься прежнею
Неуж-то прежнею останется река
И в небесах что нашей полнятся надеждою
Не остановятся над нами облака
R:Я никогда не говорил с тобой о нежности
Считая нежность неуделом для мужчин
Но до поры неузнаваемо за внешностью
Слезами нежность проступала без причин
3.Я никогда не говорил о Божьем промысле
Любуя звёздной каруселью небес
Но все заветные желания и помыслы
Я угадал в твоих восторженных глазах
R:Мы будем сладостно внимать осенним шорохам
Вдали от дел и невозможной суеты
И вспомним всё что между нами было дорого
Осознавая что нас двое,я и ты

И вспомним всё что между нами было дорого
Осознавая что нас двое,я и ты
Осознавая что нас двое,я и ты

Br.Radchenko

Пісня про пісню

Зорепадом летять роки
У минуле, у віки.
Шлях, що пройдено не пройдеш,
Що минуло не вернеш.
Тільки пісня нам зупинить час,
Що так біжить від нас.
Тільки пісня нам поверне знов
Нашу юність і любов.

Нам дано будувать мости
У незнанії світи.
І додому, де вірно ждуть
Довгих років, довга путь.
Тільки пісня у чужім краю
Здолає сто доріг.
І кохану нагада твою,
І далекий твій поріг.

Зорепадом летать роки
У майбутнє і віки.
Серед радощів і біди
З нами пісня назавжди.
Тільки пісня поміж тисяч мрій
Поведе до майбуття.
Пісня – матір щастя і надій.
Без пісень нема життя.

Т.Петриненко.

Руслана та О. Ксенофонтов

https://youtu.be/YacWmYNJmPo

У чому суть,
Я не питаю.
Куди ідуть,
Чому зникають.
Хто був зажди,
І вже немає.
Лише слова
Не знають
Смерті.
Світло раптово зникло.
Тиша думки колише.
Може, за краєм ночі
Ти ще відкриєш очі.
Спинити все,
Ніхто не в силах.
Безсилий сміх,
І сум безсилий.
Зникає все,
Та слів не стерти.
Лише слова
Не знають
Смерті.
Світло раптово зникло
Тиша думки колише
Може, за краєм ночі,
Ти ще відкриєш очі...
Вода тече.
Вітри стихають.
Минає все.
І смерть минає...

Присвята пам`яті Кузьми Скрябіна.

Люблю цябе, мой край Палескі,
Я сэрцам да цябе прырос...
Найпрыгажэйшыя пралескі
І найсмачнейшы сок бяроз.
Тут наймілейшыя світанні
Ля любай Прыпяці — ракі,
Калі ў хмарах спазаранку
Ляцяць у вырай жаўрукі...
Люблю цябе, мой край Палескі,
Бацькоўскай хаты цеплыня...
Садзіцца сонца на ўзлеску,
Маўклівы вечар, цішыня...
Я закаханы ў шчодрасць нівы
І ў асаковыя лугі.
Тваімі песнямі шчаслівы,
Айчына, край мой дарагі!..

*****

На Палессі зіма... Адзінота...
Патанаюць стажкі ў вадзе,
І снягоў пад карчамі бялота,
І не ўбачыш нікога нідзе...
Туманы вербалоз абступілі,
Прыпяць тоіць чароўныя сны,
Крыгаходу бадзёрыя сілы
Беражэ да пачатку вясны...
Заміргалі вячэрнія зоры,
Шэрань кутае блёскам карчы,
І марозіць у вокнах узоры
Месячок, заступіўшы ўначы...
Дні начам сакавіцкія роўня,
Мокнуць кулікі ў страсе.
Ветрык хмаркі цяплейшыя з поўдня
Заўтра, мабыць, ужо прынясе...

*****

Незлічоныя дні зімовыя,
Снег трымаецца ўвесь сакавік,
А палескі наш край не прывык
На жартоўныя здрады вясновыя.
І таму каля змерзлай ракі
Гусі, качкі, буслы, жаўрукі
Паглядаюць за хмаркі на сонейка,
Каб хутчэй растапіла снягі

І адзначыла ў след берагі
Свежай сцежкаю воднаю тоненькай.
Устрывожыла велькаю сілаю
Прыпяць шчырую, добрую, мілую...

Прыйдзе дзень — непаўторны, вясновы,
Ажыве водар родных мясцін.
Схоча лотаць жаўткі ў лугі ўплясці,
Ганарлівы бярэзнік апрануцца ў абновы.
Заспявалі шпакі зноў бадзёрыя песні —
Значыць, хутка пачнецца вясна на Палессі...

*****

Аляксандр Хаўдзееў
Родныя сцежкі

Где ветер с вьюгою кружится,
Сметая рой снежинок колких,
Лежала старая лисица,
Под лапами пушистой ёлки.
Ненастье отнимало силы.
Едва дошла, почти упала.
А в мыслях вихрем проносилось,
Всё, что когда-то с ней бывало.
Воспоминанья грели эти,
Припомнить мелочи старалась:
Родители, любовь и дети…
Зима ей летом показалась.
Хвост обняла, ничком лежала,
Вдруг в полудрёме улыбнулась.
Пурга полночи бушевала,
Ломая всё, что не согнулось.
А поутру ушла, оставив
Снег, зацелованный позёмкой...
И ту лису,
что улыбаясь,
Спит вечным сном под старой ёлкой.

© Лана Лэнц