Дівчина з ведмедиком. Болотяна Лукроза [Роман. Оповідання та нариси] [uk] 1235K, 290 с.(скачать) издано в 2000 г. Критика Добавлена: 15.09.2012
Аннотация
1999 року видавництво «Критика» першим в Україні перевидало два романи одного з найвизначніших українських прозаїків XX століття В. Домонтовича (Віктора Петрова, 1894—1969) — «Доктор Серафікус» і «Без ґрунту». За результатами опитування кількох сот експертів, що його провів Центр рейтинґових досліджень «Еліт-профі», цю книжку визнано (в номінації художня література) однією з трьох найпомітніших подій року. До другого тому вибраних творів В. Домонтовича увійшли його роман «Дівчина з ведмедиком» (1928) та найкращі оповідання й нариси різних років.
* * *
«Проза Домонтовича — це проза наскрізь раціональної людини, що багато і радо читала твори експресіоністів або, сказати інакше, експресіоніста, що став колеґою Миколи Зерова і разом з ним мав огиду до українського гуляйпілля й „сентиментальної кваші“. І, може, найпарадоксальніше з усього, вагання між клясицизмом і експресіонізмом не зробило його стиль ні еклектичним, ні внутрішньо суперечливим, ні розхристаним. У цьому одна з типових рис його прози, і це визначає її місце в загальній історії новітньої української прози».
Юрій Шевельов, 1984
* * *
«Петров залишається загадкою, ребусом, своєрідним сфінксом чи навіть Мефістофелем української культури. Те ж саме можна сказати про Домонтовича — його літературну креатуру. Мало не кожен Домонтовичів рядок містить парадокс, виклик, провокацію.
Як екзистенціаліст Домонтович міркує про сутність людини, поставленої поза історію і суспільним буттям, про множинність її ідентичності, про плинність часу та релятивність істини, про абсурдність життя та нездійсненність свободи. Тому всі його герої в свій спосіб проживають цілий спектр екзистенційних станів, серед яких тривога, нудьга, непевність, навіть невроз, які з часом найдуть своє втілення на сторінках Камю і Сартра… Але Домонтович є водночас ще й естетом, навіть гедоністом. Крім того, він знає, що найкраща зброя проти песимістичного надриву — це іронія».
Соломія Павличко, 1999
* * *
«Після виходу його „Дівчини з ведмедиком“ 1928-го року, більша частина критики сприйняла роман без особливих похвал; втім, дехто визнавав цікаву побудову сюжету, вдале розташування персонажів, здатність письменника бути психологом. Закиди були типові — втеча від зображення суспільного життя, непотрібне шукання неправдоподібних істин, буржуазні настрої. Одним словом, твір не був „відповіддю на соціяльне замовлення радянського читача“».
Світлана Матвієнко, 2000
Sello про Евсеев: Романчик (Современная проза)
22 04
Эка, какие петли выписывает порой жизнь: от благоговейного отношения к Солженицыну, Растроповичу до лобзания нонешней монаршей руки, с залипанием губ в 2022 году на межпальцевой развилке.
Что же касается собственно опуса, ……… Оценка: неплохо
Дей про Шеф повар
21 04
Повествование о тринадцатилетней девочке-попаданке, изложенное от лица местного подростка. Девочка "попадает", осваивается и начинает вовсю прогрессорствовать, поражая широтой знаний. В основном её прогрессорство сводится ………
Дей про Черный маг императора
20 04
Немного огорчает, что ГГ немного тупенький. Каким он был в первой книге, таким остался к 25-ой - речь, поведение, рассуждения шестнадцатилетнего юноши ничем не отличаются от таковых двенадцатилетнего пацана.
Но серия лёгкая, ………
Олег Макаров. про Лерер: Как мы принимаем решения (Психология, Научная литература: прочее)
19 04
«Человеческий мозг похож на компьютерную операционную систему, которую пытались как можно быстрее вывести на рынок»
— Джона Лерер (Jonah Lehrer)
Его книгу «Как мы принимаем решения» (How We Decide) рекомендую всем, ……… Оценка: отлично!
mysevra про Палий: Бумеранг (Боевая фантастика)
18 04
Ну замечательно же всё шло, бойко, с искрой. И тут появилась журналистка, да ещё и из УФГ – откуда же это в республике «федеральная» газета? Такое небрежное отношение мелочам настораживает. Грустно, батенька. Оценка: неплохо
udrees про Мансуров: Восемнадцатое царство [СИ] (Боевик, Самиздат, сетевая литература)
17 04
Не очень большая книга в стиле Стивена Кинга – забрались мальчишки на какой-то заброшенный секретный объект. Ну и нашли на свою задницу приключений. В целом написано, скажу, неплохо, грамотно, кому-то покажется стиль простым, ……… Оценка: неплохо