Книжка Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе» висвітлює проблеми трансформації російського суспільства під впливом медіатехнологій.
На початку 2000-х років автор працював у Москві журналістом і телевізійним продюсером та мав можливість спостерігати за творенням глобальних медіасимулякрів.
У книзі змальований феномен російського телебачення як механізм, що впливає на політичні тренди, історію країни та свідомість громадян.
—❖—
«Нічого правдивого й усе можливе», як і кожна справжня книжкова віха, має кілька рівнів прочитання, кілька контекстів, у кожному з яких свої культурні коди доступу, реалії і персонажі. По-перше, це книжка автобіографічна: постать Пітера виростає з недосвідченого молодого журналіста у справжнього стріляного горобця пера і камери. По-друге, це книжка про Росію в певній часовій перспективі: від Росії малої брехні до Росії, збудованої на повній і безповоротній відносності сенсів, де сказане й написане не важить уже зовсім нічого. По-третє, це книжка про антропологічний експеримент, у якому люди ніколи не є самими собою, а завжди грають когось іншого, володіють кількома ідентичностями. Книжка Померанцева насправді — про катастрофу, яка є в людях, між людьми і яка ще попереду.
Андрій Бондар, український поет, публіцист, перекладач
—❖—
Ці оповідання — спогади про Москву «нульових» — написано від першої особи, але це не збірка, а цілісний твір у трьох діях. Це могла б бути поема (алюзія до Дантової «Божественної комедії») чи, наприклад, опера. Так чи так ідеться про подорож пеклом, про втрату обрисів реальности, запаморочення та западання світу в темряву.
З рецензії Оксани Форостини, «Критика»
—❖ —
Книжка Пітера Померанцева «Нічого правдивого й усе можливе» створена мовою та образами, яких ви точно не зможете забути. Світ, який змальовує автор, — унікальний. На зміну комунізмові з його інформаційним дефіцитом до Росії прийшла нова ідеологія — розважальне телебачення. Воно замінило справжню політику, економіку, дипломатію і людські взаємини. Герої, яких воно створило, реальніші від людей з вулиці. Сучасна Росія — це «Шоу Трумена», де героями є 140 мільйонів осіб, але вони ще не знають, що кожне шоу має фінал.
Євген Федченко, Директор Могилянської школи журналістики Національного університету «Києво-Могилянська академія», співзасновник StopFake
Darja68 про Проханов: Лемнер (Современная проза, О войне)
12 10
Слог у него живой, язык грамотный, читается легко. Но какая же давящая неизбывная тоска и тупая беспросветность наползает на душу, когда читаешь. Изолированная, отдельно взятая вечно агонизирующая Россия, кишащая нечеловеками, ……… Оценка: неплохо
serafim68 про Шелепин
11 10
Суховато написано, но очень интересно. И язык хороший, мусора мало. Оценка 5
Олег Макаров. про Ласло Краснахоркаи
09 10
Sello вы совершенно правы
ясно же всем, что вы (или, например, я) гораздо компетентнее в вопросах литературы, чем Нобелевский комитет.
Вы кстати, к премии по физике тоже претензии имеете?
Sello про Ласло Краснахоркаи
09 10
Стоит только посмотреть на лауреатов Нобелевки по литературе последнего времени (начиная хотя бы с 2020 года), чтобы придти к неутешительному выводу, что Комитет, похоже, руководствуется принципами, приемлемыми для какого-нибудь ………
peterabotnov про Серж Винтеркей
07 10
Винтеркей С., Шумилин А. «Ревизор - возвращение в СССР»
Мне понравилось. Прочитал другие комменты, большинство ругают. А я сам на волне прочтения серии с ностальгией вспоминаю СССР. Возможно, что авторы понапридумывали, ………
Дей про Частный детектив второго ранга
07 10
Надеюсь на продолжение.
Из минусов - говорящий кот (ну реально, сколько можно-то?). Но кот практически ни во что не вмешивается.
Плюсы - особых плюшек ГГ не отсыпано. Ни магии, ни богатства, ни титула. При этом он ………
